Історія про господаря, який дуже любив чистоту (і трохи мої нерви)
Орендував я якось квартиру біля центру. Господар виглядав як втілення спокою — чоловік у білій сорочці, який з порога сказав: «Тут у нас храм чистоти, я зроблю огляд раз на тиждень».
Я думав, він перебільшує. Помилявся. Першої ж суботи він прийшов з… білою рукавичкою. Він водив пальцем по верхній панелі шафи, по плінтусах, навіть по лампочках. Коли він знайшов крихітну порошинку на телевізорі, то подивився на мене так, ніби я зрадив державу. «Тут пилинка, — сказав він зі скорботою в голосі. — Ви мене розчарували».
Потім він побачив, що я поставив чашку на стіл без підставки. Його обличчя виражало таку гаму емоцій, що мені здалося, ніби я щойно пролив каву на Мону Лізу. Я з’їхав через місяць, бо боявся чхнути — раптом це порушує «ауру чистоти»?
Мораль: Якщо ви шукаєте житло, де вас не будуть вимірювати лінійкою чистоти, краще шукати власників, які розуміють, що квартира — це місце для життя, а не музей.