Приїхав я в Київ і вирішив:
“Все, буду жити на Позняках. Новобудови, цивілізація, життя налагоджується”.
Перший день пошуку — ще є надія.
Другий день — я вже розумію, що мене обманюють.
Третій день — я вже не впевнений, чи квартира існує в принципі.
Телефоную:
— Доброго дня, квартира ще актуальна?
— Так, звісно.
Приїжджаю через 30 хвилин.
— Вибачте, тільки що здали.
Я починаю підозрювати, що цю квартиру здають уже років 10… але ніхто її не бачив.
🏚 Перегляд
Нарешті домовились про реальний перегляд.
Фото:
- світло
- красиво
- просторо
Реальність:
- кухня, де можна тільки стояти боком
- диван, який пережив більше, ніж я
- ванна… просто є
Я питаю:
— Це точно та квартира?
Рієлтор:
— Ну… майже така сама.
💬 Діалог, який я не забуду
— Тут дуже комфортно жити
— А вода гаряча є?
— Ну… іноді
💸 Ціна
— 13 тисяч
— плюс застава
— плюс комісія
— плюс “дрібниці”
Я:
— А можна просто жити без “плюсів”?
🧠 Кульмінація
Знаходжу норм варіант.
Все виглядає адекватно.
Я вже думаю: “Оце воно”.
І тут власник:
— А ви точно не будете жити шумно?
— Ні
— А гостей?
— Ні
— А дихати голосно?
…
🏁 Фінал
Я таки зняв квартиру.
Через 2 дні:
- сусід зверху вирішив, що він діджей
- інтернет працює, коли зірки сходяться
- чайник кипить довше, ніж я шукав квартиру
Але знаєш що?
Я щасливий.
Бо я вижив.